Федорченко Адольф Михайлович

Федорченко Адольф МихайловичФедорченко Адольф Михайлович – фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук, професор ‑ народився 29 березня 1931 року в селі Олександрівка Кіровоградської області в родині вчителів. У 1954 р. закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, в якому залишився на роботу та пропрацював усе своє життя, пройшовши шлях від асистента до завідувача кафедри теоретичної фізики. Учень видатного вченого М.М. Боголюбова, у нього він навчався в аспірантурі, А.М.Федорченко в рівній мірі віддавав себе і розв’язку наукових проблем, і педагогічній діяльності.

З 1956 р. працював в університеті ‑ спочатку асистентом кафедри теоретичної фізики. У 1959 році захистив кандидатську дисертацію. З 1962 р. працював доцентом кафедри, а з 1971 р. ‑ після захисту докторської дисертації (1970 р.) ‑ професором кафедри теоретичної фізики. З 1966 р. по 1994 р. очолював кафедру теоретичної фізики фізичного факультету. Ним підготовлено більше 10 кандидатів фіз.-мат. наук, троє з яких стали докторами фіз.-мат. наук. Він є одним з фундаторів наукової школи теоретичної фізики на Україні. Протягом майже 30-річного керування кафедрою теоретичної фізики у Київському національному університеті він разом із своїми учнями та співробітниками підготував цілу плеяду талановитих фізиків-теоретиків, які успішно працюють як на Україні, так і далеко за її межами, гідно представляючи українську наукову школу теоретичної фізики в усьому світі.

А.М.Федорченко читав в університеті всі курси теоретичної фізики та спецкурси з теорії плазми. Він мав широкі енциклопедичні знання з різних розділів фізики, часто виступав арбітром у наукових дискусіях. Основний напрямок його наукових досліджень – розробка теорії нестійкості систем з розподіленими параметрами, з якої виводились принципи генерації та підсилення надвисокочастотних коливань у плазмі твердих тіл, розробка методів аналізу нелінійних задач в фізиці плазми, теорії лазерів на парах металів та ексимерних лазерів. Свої найбільш значні наукові здобутки він підсумував в монографії “Абсолютная и конвективная неустойчивость в плазме и твердых телах” (Москва: “Наука”,1981 р.), яку написав разом із своїм учнем – проф. Коцаренко М.Я. Але, безперечно, не менш важливою була і його робота по написанню підручників та учбових посібників з теоретичної фізики. Сам, і разом із співавторами, він видав 17 підручників та посібників. Завершенням цієї великої роботи було видання в 1992-93 рр. двохтомного курсу “Теоретична фізика. Класична механіка і електродинаміка” т.1, Київ: “Вища школа” (1992 р.) та “Теоретична фізика. Квантова механіка, термодинаміка і статистична фізика” т.2, Київ: “Вища школа” (1993 р.). Цей підручник є першим виданням цілісного курсу теоретичної фізики українською мовою. Широко відомим є також “Сборник задач по теоретической физике” (у співавторстві з Л.Г.Гречком, В.Й.Сугаковим, О.Ф.Томасевич, видавництво Москва “Высшая школа” 1972 р., друге видання ‑ 1984 р.), який було перекладено на англійську, польську та японську мови. За цими підручниками і до цього часу навчаються студенти-теоретики на фізичному факультеті.

Багато часу проф. Федорченко А.М. віддавав науково-методичній роботі, беручи участь у відповідних комісіях Міністерств освіти Радянського Союзу та України. Його дуже хвилювало, чому і як вчать майбутніх фізиків-теоретиків, але головним завданням викладачів кафедри він вважав ‑ навчити студентів думати. Вже маючи за 60 років, він писав в одній із своїх останніх праць: “Коли ми хочемо похвалити себе, ми говоримо, що даємо нашим учням і студентам міцні знання. Але тоді виникає питання, чи вміють вони користуватись цими знаннями? Досвід показує, що наші вихованці вміють це робити, але тільки в рідких випадках. Згадайте самі, при любому заданому студенту чи учню питанні він, як правило, починає згадувати. Але не думати! Чому?”

Протягом 14 років А.М.Федорченко очолював журі Всеукраїнських фізичних олімпіад, шукаючи юні таланти по всій країні та постійно дбаючи про підтримання високого наукового рівня на цих змаганнях. Як писали про нього колеги: „Шукав не почестей, медалей, а обдарованих дітей для блага нашої держави, для нас, для світу, для людей...”. Але хоч А.М.Федорченко не шукав нагород, вони знаходили його. За бездоганну багаторічну працю А.М.Федорченко неодноразово отримував подяки та нагороди, серед яких медаль “Ветеран труда” (1985 р.), почесний знак “Відмінник народної освіти” (1987 р.), медаль ім. А.С.Макаренка (1988 р.), звання академіка вищої школи України (1993р.), медаль Ярослава Мудрого в галузі науки і техніки (1994 р.), звання “Соросівський професор” (1994 р.).

А.М.Федорченко мав гострий розум, що дозволяв йому швидко збагнути суть проблеми, наукової чи педагогічної. Він не шкодував часу, щоб розібратись в ній чи допомогти зробити це іншим, не сприймав компромісів на шкоду справі, не сприймав оправдань бездіяльності. Ці риси були визначальними для проф. А.М.Федорченка і як науковця та викладача, і як людини. Він користувався любов’ю у студентів та повагою серед співробітників.
Помер А.М.Федорченко 14 грудня 1994 року. Раптова смерть зупинила його стрімку ходу о 8 годині 30 хвилин ранку, коли він ішов до своїх улюблених студентів на лекцію. Похований на Байковому кладовищі в м. Києві.